Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Зараз, після окупації Криму і східних областей України, російсько-американські відносини близькі до «холодної війни», але наслідки можуть бути точно такі самі, як і всі останні 97 років – голод, руїна, падіння рівня життя і відставання на десятиліття у розвитку технологій
Більшість росіян визначають своє ставлення до політики не тільки за тим, що є в холодильнику, а – що покажуть і про що скажуть у телевізорі. Їжа давно стала предметом регулювання політики...
СРСР почав зводити стіни в усьому світі, за якими вже не можна було сховатися. Після початку чергової війни – введення військ в Афганістан, проти радянських маразматиків почали боротися. Не зброєю, а економікою, як зараз у зв'язку зі зведенням чергової стіни – в Україні. І СРСР не витримав, помер.
У Кремлі не розуміють, як не розуміли завжди, одного – в Грузії є суспільство, свобода слова, свобода публічних акцій і публічна політика
Російська журналістика вмирає. Останні 14 років вона вмирала з великим задоволенням, так і не зрозумівши переваги свободи слова. Владі демократія не потрібна, і за радянською звичкою з «працівників засобів масової інформації та пропаганди» зробили те, що потрібно владі – вони продалися
Релігія перетворилася на партію, а вірою стали маніпулювати: ну не може істинно віруючий потурати Путіну у вбивстві одновірців, дозволяти йому під надуманими приводами захоплювати частини «єдиновірних» Грузії й України. Маніпуляція і безсоромна пропаганда насильства вбивають релігію.
Європейські політики завжди насторожено ставляться до заборон. Однак зараз склалася ситуація, за якої і вони почали розуміти, що російська пропаганда – як зіпсований продукт, який має право існувати, але продавати його категорично не можна.
Росіяни, як ті діти, заплющують очі і думають, що із заплющеними очима світ виглядатиме інакше. Світ звичайно – інший, тільки там не можуть зрозуміти, чому вже майже сто років на одній шостій суші 142 мільйони людей стоять із заплющеними очима
Великий грузинський філософ Мераб Мамардашвілі багато що передчував і пояснював. Одна його фраза, здається, є точним повчанням людям, які вірять в ігри кремлівських політиків: «Страшно не жити у сні, страшно прокинутися в чужому сні». Чужий сон може здатися привабливим, але тільки у сні
Злодійства без брехні не буває. Рано чи пізно злодія ловлять. Складніше, коли краде держава. Краде по-крупному – території, народи, культуру, історію, видаючи за своє
Невизначене поняття «это» замінює інші слова, які допомагали створювати демократичні держави. Наприклад, слова «свобода» і «демократія». Більшовики, а слідом за ними і Путін, звуть вмирати за «это», бо бояться, що люди захочуть боротися за свободу
Зараз «феня» Путіна вже мало кого хвилює – він створив новий російський світ, коли жаргон несеться з екранів російського телебачення чи не щохвилини. Одного разу вимовлений вираз «мочити в сортирі» виявився не просто цитатою з кримінального лексикону, а установкою до дії
Щойно російські телеканали змінять інформаційну політику і з екранів пропаде Путін, а одного разу (можна помріяти?) урочисто прочитають вирок Міжнародного суду в Гаазі, то, запевняю вас, росіяни стануть ненавидіти нинішнього вождя так само, як його зараз нібито люблять
Залишати ідолів у містах і селищах рівноцінно тому, щоб вішати на стіну свого будинку портрети вбивць своїх батьків і грабіжників свого будинку. Пам'ятників гідні тільки ті люди, які зробили свій внесок у прогрес, а не в деградацію
Мине час, і переселенці з Донецької та Луганської областей зрозуміють, що з ними робить Росія, лякаючи останні роки «бандерівцями». Камчатка і Магадан – безсумнівно, красиві місця, але переселенці, які ще недавно ненавиділи українську мову, почнуть тужити за батьківщиною...
Чи варто чекати повторення «українського варіанта» в Казахстані? Це залежить вже не стільки від казахів, скільки від українців. Але готуватися до того, що в Росії почнуть говорити: «Байконур – наш», варто
У минуле повернулася не тільки російська влада, в минуле, і не без задоволення, пішла і більшість населення країни. Чи стане воно колись суспільством?
Олег Панфілов – про бунти і протести, що ретельно приховувалися
Олег Панфілов – про владу і народ
Олег Панфілов – про радянське минуле і російське майбутнє
Більше
